Go Caps, Go!




Я ніколи не замислювався, як сприймають футбол гравці і фанати. Навіть мої почуття і відчуття до цього спорту я замикав десь далеко. Що це? Як це? Для чого це? Чому саме цей спорт? Напевно, так буває, ти просто робиш свою роботу і все. Але ні. Це не так. Є щось, що змушує наше невеличке співтовариство кохати цей спорт. Навіть не кохати, більше. Більше за фанатизм. Обожнювання. Це слово краще описує те, що відбувається на полі і поза ним. Обожнювання американського футболу тими, хто грає, і тими, хто просто поруч. Вчора я це побачив в «Кепіталс». Обожнювання своєї улюбленої справи дозволило їм зрізати різницю в другій половині. Це те, що дозволило їх захисту виє … пробачте, вигризати напад Угорського клубу. Це те, що дозволяло бігти, вставати і знову вибивати свої ярди, раз за разом, розіграш за розіграшем. Це те, що дозволяло Олайну тримати натиск рівно стільки, скільки було потрібно Максиму Черепівському (№ 2) для пасу. І саме це дозволило дівчаткам, групі підтримки і дружинам, не ридати на камеру, а посміхатися і пишатися своїми чоловіками. Дідько, це було чудово. І це зачепило мене.

Ніхто з вас не скаже, що я не люблю американський футбол. Я просто роблю свою роботу, там, де можу бути корисний. Але тільки вчора я продав душу цьому спорту. Сподіваюсь не дияволу 🙂 Хлопці, ви були чудові. Я звичайно розумію, що хотілося накидати тачдаунів як у Львові. І розумію, що хотілося б зробити стільки ж секів. Проте ви зробили максимум, граючи на тій стороні. Зі сторони суперника. Браво.

Якщо не вірите мені, то зайдіть в Інстаграм, подивіться скільки постів і Сторіс було і є в вашу підтримку. Витратьте час. Це варто того. Не думайте, що кого-то підвели – ні. І навіть самих себе – тех ні. Ви були там першими. Ви витоптали доріжку, а може й цілу міжнародну трасу для інших наших клубів, які захочуть пограти у Європі. Ви показали, що можете розділятися і перемагати. Ви показали, що можете щотижня їздити, щоб перемагати. І ви просто перемагали. Достойно.

А тепер поговоримо на чистоту. У другій половині «Кепс» відіграли два тачдауни. У третій чверті дальній пас на Ігоря Лисенка (№ 85) прямо в заліковку. І ще один неймовірний one-hand catch від Трой Райс (№ 84) все там же, в заліковій зоні, у важкій боротьбі з корнербеком угорського клубу. Але реалізації… Ааааааа. При ростері понад 50 осіб, у клубу немає пантера/кікера. Це не нормально, коли Олександр Мельничук (№ 37), чий портрет висить на заставках всіх рекламок фіналу, між іншим, пробиває реалізації самостійно. Я розумію, що у нього найсильніші ноги команди (я бачив, як він протягував двох захисника на собі), але сильні ноги і влучність не одне і теж саме. І це до речі хвороба клубу. Що в матчах УЛАФ, що в Угорському чемпіонаті – проблема реалізацій. Успішна реалізація, швидше виняток, ніж правило. А це втрата очок. І «КЕпс» знають про це. Що ще порадувало – усунена клубна хвороба втрати ярдів на штрафах. Їх було як мінімум в два рази менше, ніж у «Erthroners». Захист – як завжди на висоті. Пробували багато і різне. Але найбільше запам’яталися перехоплення пасу від Тайрена Куїнна (№ 3) який не зарахували, бо судді дуже хотілося побачити там інтерференцію; і підібраний м’яч Михайлом Куликом (№ 1), після шикарного блоку гравця нападу від лайнбекера Олександра Нововосьолова (№ 53). Ооооо. Мало не забув. Знаєте такого хлопця, Миколу Запорожця (№ 66)? Той самий, який здоровенний як скеля і грає в Ділайн? Коли він робила СЕК, на камері здавалося, що хлопець просто спіткнувся об угорського квотербека. Шикарний момент 🙂

 

Як би там не було, Угорський Чемпіонат для «Кепіталс» закінчився. А ось чемпіонат УЛАФ у розпалі. На наступний вікенд намічені 2 гри Півфіналу Суперкубка. Обидві в Києві. Пари вже відомі. Кілька анонімів повідомили мені, що дуже чекають зустріч «Кепіталс» – «Жеребці». Причому аноніми з обох команд! Але я ще раз вставлю свої 5 копійок і додам – ​​«Кепіталс» ніколи не засмучуються. Ні. Якщо вони не перемагають, вони зляться. І вони хочуть свій кубок в цьому році. Без різниці де і чий.
Ну що ж. Подивимось!

 

Денис Полубинський