Гордість УЛАФ. Частина 1 – Андрій Лактіонов




Я вважаю наш український народ дуже талановитим. Існує безліч вчених, письменників, просто діячів культури і спортсменів. Хтось не зміг реалізуватися в межах нашої країни, а хтось став відомим завдяки успішній кар’єрі саме в Україні. Кличко, Шевченко, Усік, Верняєв, Світоліна, Бубка, Бондаренко – це відомі прізвища наших атлетів сучасності. У різних видах спорту. У величезній кількості. І є певна проблема, шановні. Тут немає прізвищ гравців в американський футбол України! Я погоджуся з такою точкою зору, що американський футбол – не популярний вид спорту, тому і немає відомих прізвищ. І що немає у нас Національної збірної, тому і немає світових перемог. І що ще купи всього немає, а тому ми і не маємо символів гордості… Десь ви праві. Але в цілому – глибоко помиляєтеся. Знайти привід для гордості можна завжди!

Якщо ми не маємо збірної, то шукайте героїв в командах, які на полях іноземних суперників забирають нагороди! Якщо наш спорт не на стільки відомий і багатий, то шукайте символи там, де грають не дивлячись ні на що і викладаються на повну! І врешті-решт, якщо популярність гравця безпосередньо залежить від кількості друзів у нього в підписниках, то шукайте тих, кого запрошують грати у «великий світ»!

 Я запускаю новий проект – Гордість Американського Футболу в Україні! Не кажіть мені, що це пафосна назва. Ні! Подивіться на історію Олександра Посунько. Вона облетіла простори всього СНД. Адже він перший і єдиний гравець, який зміг пройти у Фінальний відбірковий етап CFL Combine. Він ВЖЕ легенда! Мене вразила одна людина, з якою я встиг потоваришувати за час своєї роботи в УЛАФ. Я не зможу її процитувати, але по пам’яті це виглядає якось так: «Я вважаю, що Посунько в CFL має більшу значимість, ніж Ольшанський в НФЛ! Знаєш чому? Ольшанський виріс там, в тому середовищі. У нього було більше шансів. Посунько ж народився тут, виріс тут і робив спортивну кар’єру тут. Коли він потрапить в Канаду, це буде щось!» Я не до кінця зрозумів сенс, в той момент. На жаль, усвідомлення прийшло лише з часом. Історію Посунько ви знаєте дуже добре. Але є інші. Про них усіх я і буду розповідати!

Перший, кого я хочу презентувати вам – Андрій Лактіонов. Чому я звернув на нього увагу? Він гравець лінії! Ще питання? Ні? Тоді опускайтеся нижче і читайте історію Андрія!

Денис Полубінський – Привіт Андрій! Перше, про що я хочу тебе запитати, це про знайомство з американським футболом і про твій досвід?

Андрій Лактіонов – Вітаю Ден! Я прийшов в американський футбол в 2014 році. Це буде вже мій сьомий сезон. За цей час я встиг пограти в чотирьох різних командах. У 2014-2015 роках я виступав у складі команди Витязі (Київ), в 2016 – я провів сезон в Джокерах (Київ), з кінця 2016 року і по сьогоднішній день – я виступаю в складі Київських «Патріотів». Варто також відзначити, що в 2018 році я грав в HFL за команду Miskolc «Steelers» з якою взяв срібні нагороди.

Д.П. – Твій самий пам’ятний момент на полі?

А.Л. – Мої самі пам’ятні моменти на полі – це звичайно моменти, пов’язані з завоюваннями медалей. Чемпіонство УЛАФ 2018 року в складі «Патріотів», і звичайно ж Фінал Чемпіонату Угорщини, хоч ми і стали срібними – боротьба йшла до самого кінця. Звичайно, не можу забути прекрасну атмосферу стадіону в той день, коли люди, які вболівали за тих хлопців з протилежної бровки дякують тобі за гру як рідному.

Д.П. – Тепер поговоримо про Францію. Як тобі взагалі вдалося потрапити до складу «Дельфінів» Ніцци?

А.Л. – Ідея того що б відправитись до Франції виникла у мене дуже давно. Я вчився в школі з поглибленим вивченням французької мови, де французький викладають з першого класу. Ну і само собою, я перейнявся ідеєю поїхати туди і відчути це все на собі. Взагалі, мрія поїхати пограти за кордон у мене народилася, напевне, як тільки я почав займатися американським футболом і з першими успіхами. І ось влітку 2019-го я вирішив спробувати піймати удачу. Моя мама вирушила до Франції у відрядження по роботі і у вільний час зв’язалася з місцевими клубами. Відгукнувся клуб з Ніцци – «Nice Dolphins». Це клуб другого дивізіону чемпіонату Франції, клуб з амбіціями повернутися до еліти назад! Тому що вони вже були фіналістами Вищого Дивізіону Чемпіонату Франції в 2016 році. Ми почали спілкуватися, я відправив їм свій хайлайт-фільм і отримав відповідь, що вони мене чекають на перегляд. Пізніше, восени, я приїхав до них. Провели кілька тренувань, і я отримав позитивну відповідь від керівництва клубу, що мене взяли на позицію Ноуз Текла і Діфенсіф Текла!

Д.П. – Виходить, тебе запросили! Що ти відчував перед першою своєю грою за французький клуб?

А.Л. – Відчував неймовірну відповідальність і перед клубом, і перед уболівальниками, і перед тими людьми хто мене підтримував весь цей час в моїх прагненнях. Адже я перший український гравець в історії чемпіонату Франції! Звичайно, хотілося показати, що на сході Європи теж вміють грати в футбол, ставити перед собою цілі і тут є дуже цікаві гравці. Тим більше, що команда ставить перед собою високі цілі. (Андрій встиг зіграти 4 гри за «Дельфінів», поки чемпіонат не пішов на карантин – прим. Ред.) Французькі клуби можуть похвалитися своїм рівнем менеджменту команди і рівнем організації ігор. Саме у «Nice Dolphins» є своя окрема двоповерхова будівля, де розташовуються офіс команди, комори для амуніції, свої роздягальні. У п’яти метрах зліва – тренувальне поле, в п’яти метрах праворуч – ігрове поле, воно ж регбійний стадіон на 3000 місць. Є свій спортивний зал для тренувань з «залізом», свій фірмовий автобус для виїзних ігор. Дуже дивує сама система команди: U12, U14, U16, U19 і жіноча команда з флаг-футболу. Звичайно, свою лепту вносять американські тренери які туди приїжджають. Наприклад, мене здивувало те, що тренер може взяти і зібрати команду захисту в інтернет-конференції, щоб провести теоретичне заняття! Дуже чітко розписаний графік тренувань і теоретичних занять, жорстка дисципліна. Дуже широко використовується сайт «Hudl», тренер вимагає від тебе його відвідування під страхом погріти лавочку на найближчій грі. Зізнаюся, теж, у Франції це великий престиж займатися американським футболом, кожен мій знайомий у Франції мені говорив, що це дуже важко, але при цьому дуже престижно. Також велику підтримку мені висловили Київські «Патріоти», які весь цей час йшли зі мною, радячи, мотивуючи, допомагаючи мені в підготовці до французького сезону і досягнення бІльших цілей.

Д.П. – Як проходило перше тренування? Вони були вражені / здивовані твоїми здібностями? Хвалили або поправляли тебе?

А.Л. – Вони дуже були здивовані побачивши мене, так як таких великих французів дуже мало. Коли я сказав, що важу 150 кг вони не повірили. Я скажу так: тренування не дуже сильно відрізняються від наших. Та ж розминка, ті ж вправи. Різниця в тренувальному обладнанні, загальним підходом до справи. Багато хто займається з дитинства проходячи всі рівні клубу, та й все дуже структуровано. Кожен знає, що він робить на полі. Мене навіть запитали: як ти ставишся до критики, це дуже важливо тому що кого-то критика ламає, а кого-то мотивує. У моєму випадку особливо критики не було, всі розуміють, що потрібен період на адаптацію. Було дуже багато незнайомих термінів і слів, французи безліч термінів переводять на свою мову.

Д.П. – Дуже цікаво! І останнє запитання. Тобі дозволили залишити свій ігровий номер?

А.Л. – Номер я хотів або 96 або 99. Але за щасливим збігом обставин найбільша сітка в команді з номером 99. І вона дісталася мені!

Дякую тобі Андрій за чудове інтерв’ю! Я відразу ж дам невеличкий анонс. Андрій також запропонував написати кілька матеріалів по структурі американського футболу у Франції! І вони з’являться у нас вже зовсім скоро.

Денис Полубінський