Гордість УЛАФ. Частина 2 – Катерина Тетерук




Всім привіт! Сьогодні середина тижня, середа і найкращий час для нової рубрики – Гордість Українського Американського Футболу від Дена Полубінського. Минулого тижня я розповів вам цікаву історію гравця Київських «Патріотів» – Андрія Лактіонова. І зробив це я не просто так. Деталі історії ви можете почитати тут.

Але якщо хочете резюме, то будь ласка. Суть всього мого проекту – історії людей, які продовжують вибудовувати наш з вами «будиночок» американського футболу в Україні. Насмілюся припустити, що це навіть і не будиночок зовсім, а така собі вежа з гравців, тренерів, суддів, менеджерів, медійників, водоносів і ланцюгових бригад, які як цеглинки є частиною загальної єдиної структури. Кожна така «цеглинка» – це ціла низка перемог і поразок. Окрема історія, яка з різних причин не стала літописом. Слова просто випаровуються. Вони сказані, але не написані. І я хочу це змінити!

Довгі роки український американський футбол просто був. Часто, не завжди, його існування фіксувалося на парочці листків А4 з печатками і цифрами. Прізвища та імена розбивалися на статистику. Просто, сухо і не емоційно. У мене амбітний проект і дуже важкий, я це прекрасно розумію. Він займе багато часу, це теж відомо. Але ці історії, історії тих, хто творить Історію футболу зараз і творили раніше, повинні бути надруковані! Я хочу, щоб ви дізналися трішки ближче тих, з ким граєте або за кого вболіваєте. І якщо раптом щось забудете, я хочу, щоб ви заходили, знову і знову, і перечитували ці історії. Зробите? Я в вас вірю!

Сьогодні я розповім вам про людину, яку я вважаю справжнім мотиватором і в якійсь мірі інноватором. Про людину, яка вибудувала окремий рух в американському футболі. Про людину, яка рухається вперед, не дивлячись ні на які обставини, а вони є! І при цьому, про людину, яку знають дуже і дуже мало хто. Вона тренер, гравець і з недавніх пір ще й комісіонер цілої окремої Ліги в УЛАФ! Вона? Так дорогі мої, це ВОНА! Катерина Тетерук! Та сама дівчинка, яка робить no-look pass так само круто як Патрік Махоумс і потрапляє в баскетбольне кільце м’ячем з американського футболу з 15 ярдів і з однієї блін спроби! Вона грає на рівні топових квотербеків України … Хоча ні, стійте. Воу! Про що це я? Що значить на рівні? Вона один з топових квотербеків України! Дуже довго ми, як спільнота американського футболу в Україні, проходили повз жіночого футболу. І дуже даремно. Сьогодні, в моїй рубриці Гордість УЛАФ, Катя Тетерук. І сьогодні вона вперше розповість вам всім свою історію. Будьте добрими, не полінуйтеся і почитайте!

Денис Полубінський – Привіт Катя! Я почну з простого питання. Розкажи будь ласка про те, як ти познайомилася з американським футболом і чому саме цей вид спорту?

Катя Тетерук – Привіт Ден! Познайомилася з американським футбол 6 років тому, таким чином, що мене привели на перше тренування з «флажку». Тоді наші хлопці «Вовки» тільки створювали жіночу команду. У той час я займалася професійно баскетболом, і ідея йти на тренування не дуже сподобалася мені, але мене вмовили зі словами «просто спробуй, що ти втрачаєш». Ну ось я спробувала і затрималася в цьому спорті. Трохи.

Д.П. – Твоя перша гра на полі проти суперниць. Як це було? Ти пам’ятаєш?

К.Т. – Ох, перша гра. Дуже смутно її пам’ятаю, занадто багато емоцій тоді було. Перша гра відбулася у Вінниці проти Київських «Бульдожек». У тому матчі я грала ще на позиції WR! Так, так, квотером я не відразу стала (сміється). Було дуже хвилююче і круто. Це було щось нове для всіх нас. Пам’ятаю свій перший тачдаун в цій грі, це було неймовірно. Відчуття непередавані!

Д.П. – Оце так поворот. Ресивер значить! Дуже цікаво. Момент, який ти запам’ятала найкраще в своїй футбольній кар’єрі. Розкажи про нього.

К.Т. – Момент який я запам’ятала?! Хм, дай подумати. Не можу так одразу відповісти. Знаєш, для мене кожна гра особлива, кожен мій пас, кожен наш тачдаун – вони особливі. Я на кожну гру виходжу з однаковим хвилюванням і відповідальністю, яка ця гра і проти кого. Виділити свій ігровий момент не можу, але є те, що в цьому році мені запам’яталося і я буду це пам’ятати і пишатися цим завжди. Це було на турнірі в Словенії. Коли ми грали важливий матч за вихід у Фінал проти Італії. Наші хлопці, в той час, були в іншому місті і ми знали, що вони до нас просто не встигнуть приїхати. І тут раптом ми чуємо, як хтось починає голосно кричати «Вовчиці, вовчиці»! Ми бачимо, що це заходять наші «Вовки». Не знаю, як це описати, але ми на секунду забули про гру і просто застигли! Мурашки по шкірі. В черговий раз ми зрозуміли, що Wolves Family – це не просто слова. Якщо ви це читаєте, хлопці ми вас любимо.

Д.П. – Навіть у мене мурашки по шкірі пішли, як представив це. Підтримка, особливо в такі моменти, вона дуже важлива. І часто змінює абсолютно все. Добре, а яка найважча гра в кар’єрі?

К.Т. – Найважча гра була проти Італії, і психологічно, і фізично. Взагалі можу сказати, що цей турнір в Словенії був найважчим у моєму житті. У нас не було такого досвіду раніше, коли граєш безперервно всі 5 ігор. І було дуже прикро програти 1 очко (саме одне очко, а не ТД) за вихід у Фінал.

Д.П. – Це дійсно образлива різниця … Чи бувало так, що ти хотіла закінчити з американським футболом?

К.Т. – Такого не було. Ніколи.

Д.П. – Добре. Зараз я задам одне питання, можливо воно здасться тобі некоректним і ти можеш на нього не відповідати. Але запитати я просто зобов’язаний. Як це бути дівчиною в чоловічому виді спорту? Я хочу, щоб чоловіча аудиторія прочитала це!

К.Т. – Ой, це важке питання. Насправді нас просто не сприймають всерйоз. Не тільки тому що ми дівчата, а й сам флаг-футбол. Всі думають, що ми розважаємося і граємо чисто «по фану». Часто чую: «Флаг-футбол це не спорт. Ось Текл це таааак, це справжня гра.». Насправді, ніхто не знає, що ми дуже серйозно ставимося до цього! Ми багато тренуємося, ми намагаємося розвиватися, хочемо і граємо на європейському рівні. Блін, ми плануємо збірну України! Хотілося б, щоб нас почули і ставилися серйозніше. Не тільки до нас, а й до самого спорту.

Д.П. – Це сильна відповідь. Дякую тобі! І останнє запитання. Яке майбутнє у жіночого флаг-футболу?

К.Т. – Якщо можна, я не хочу відповідати на це питання.

Д.П. – Дякую Катя за прекрасне інтерв’ю. Впевнений, все у тебе вийде!

Вразило, чи не так? Мене ця розмова відверто пробила. Саме ідіотське у всій цій ситуації, що майже рік тому, я сам думав так, як описала вище Катя. І за це я дуже сильно перепрошую! Але це змінилося. Мені вистачило рівно одного туру Чемпіонату УЛАФ з жіночого флаг-футболу. Можливо вам здасться, що відсутність текла все змінює. Але повірте, ні! Це швидко, це технічно і це дуже красиво. І тому що грають дівчата, так! Це зовсім інша картина. Окей, я зараз наведу приклад і сподіваюся ви зрозумієте. Є два фільми – «Месники: Фінал» і «Інтерстеллар». Два кардинально різних сюжети, ідеї, жанри, та взагалі всього! Але обидва – шедевральні. Розумієте тепер? Саме тому я прошу вас підтримати напрямок жіночого «флажка». Підтримати ваших дівчат. Зробити їх сильніше. І вже потім, ось так в інтерв’ю, тільки не мені, а на якомусь національному каналі, вони скажуть своїм хлопцям «Дякуємо всім за підтримку!».

А зараз вже я кажу вам, мої читачі, велике дякую за підтримку! Я дуже вірю, що вам всім подобається, як працює наш медійний відділ УЛАФ. Можливо я або Максим або ми обидва, десь недотягуємо до ваших очікувань. Ми готові приймати критику, оскільки критика – двигун будь-якого розвитку. Ну ось правило таке. Люди дійсно не завжди здатні бачити абсолютно всі свої промахи. Але ми вчимося. Розвиваємося разом з вами. Працюємо з вами і для вас. Так вийшло, що медійний відділ УЛАФ, у вигляді нас двох з Максимом, зараз працює на волонтерських засадах. І саме тому я прошу вас зробити невеличкий внесок в сторону нашого розвитку. Він НЕ обов’язковий. Він НЕ фіксований. І це БУДЬ-ЯКА фін-допомога. Натомість, ті хто зроблять свій внесок, потраплять на сторінку УЛАФ в Інстаграмм Сторіс і в Актуальне! Можливо, це не самий рівнозначний обмін. Я це розумію. Але це спосіб, яким я скажу вам ДЯКУЮ!

Уже є перші люди, хто зробив свій внесок в наш з Максимом розвиток! І, як я і обіцяв, вони в Сторіс і в Актуальне!

Якщо ви хочете зробити пожертвування, то нижче представлені реквізити.

5375 4141 0977 8927

Денис Полубінський

Якщо ж ви погодитеся зробити це, єдинае додаткове прохання, вказати ваші ім’я та прізвище.