Інтерв’ю з президентом УЛАФ – Юрієм Гундічем




Денис Полубінський – Давай з самого початку. Всі знають хто ти і як тебе звуть, але я думаю багатьом буде цікаво як ти прийшов в американський футбол і ЧОМУ саме в американський футбол?

Юрій Гундіч – Охххххх. Це був доволі довгий шлях. Я прийшов в американський футбол більше 20 років тому. У 1998 – 1999 році. Я тоді закінчив виступати за основним видом спорту – контактним карате. Був чемпіоном Європи. Якось побачив на Спартаку (стадіон в Києві – ред.), як грали «Слов’яни». Підійшов до Міші (головний тренер київського клубу «Слов’яни» – ред.), познайомився, розпитав про спорт, і він мене запросив на тренування. З тих пір почалася моя 15-и літня історія в «Слов’янах», де у мене залишилося дуже багато добрих спогадів і друзів. Згодом, я виріс як гравець і, напевно, мені прийшло якесь інше усвідомлення. Це було непросте рішення про вихід зі «Слов’ян», але в підсумку ми створили «Патріотів» – велику сім’ю однодумців, яка існує ось уже 5 років. Мені здається, «Патріоти» змогли внести свій вклад в розвиток футболу в Україні, показавши інший маркетинг, інші інтернаціональні можливості, тренувальний процес – щось вийшло, щось могло вийти ще краще, щось обов’язково вийде в майбутньому, я впевнений в цьому, «Патріоти» ще здивують всіх нас. І ось на 21-му році своєї історії в американському футболі сталося президентство УЛАФ (сміється). Нехай люди самі скажуть – успішне чи ні.

 

Д.П. – Цікавий шлях. Ніколи не думав, що ти так довго в американському футболі. Розкажи, як ти зараз себе асоціюєш з «Патріотами»? Це важливе питання, ти знаєш.

Ю.Г. – Ми домовилися з «Патріотами», що на найближчі два роки всі операційні завдання забере на себе Андрій Малахов. Нам шалено пощастило, що він приєднався до клубу 2 роки тому. Він великий молодець – і як менеджер, і як ентузіаст, і як людина, яка приєдналася до цього виду спорту вже в досить немолодому віці. Він забрав на себе всі менеджерські функції і я вважаю, що справляється він з ними дуже добре. Що буде через два роки? Подивимося. Але я заміщений і у мене розв’язані руки! Я точно впевнений, що у мене немає ніякого конфлікту інтересів і внутрішнього конфлікту – найголовніше. Тому що, з одного боку, мене точно не вистачило б займатися і клубом, і федерацією. У всіх нас є сім’ї, хобі, друзі, робота. І моральний аспект – я думаю, всі знають наш досвід попередніх років, коли одній людині доводилося керувати, і клубом, і федерацією. Я не хочу повторення такої історії. Мені потрібно було чітко на певний час «обрубати кінці» і у мене це вийшло. Але в будь-якому випадку, «Патріоти» завжди в моєму серці! Я в «Патріоти» повернуся, рано чи пізно, але повернуся. Зараз я повністю залучений в роботу в УЛАФ.

 

Д.П. – Я знаю, що не тільки київські «Патріоти» займають місце в твоєму серці, але і New England Patriots. Задоволений їхніми успіхами в цьому сезоні?

Ю.Г.- Ну послухай, насправді дуже задоволений. Не скільки успіхами, а що я з «Patriots» вже багато років. У мене є великий напарник – Діма Мосейчук. Колись ми грали разом у «Слов’янах» і саме він підсадив мене на цю команду багато-багато років тому. Він їх фанат прямо до мозку кісток. 7 років тому Діма поїхав в Канаду і вже 4 роки як ми почали з ним цікаву традицію. Ми вирішили щороку відвідувати один з матчів «Patriots» в різних містах. І ось уже 3 роки подорожуємо з ним! Були на іграх в Бостоні, в Майамі і в Нью-Йорку. У цьому році у нас не вийшло через короновірус, але я думаю, що час ще є. У нас є мета – відвідати всі 31 стадіон клубів НФЛ і бажано, щоб це були матчі з «New England». Ну а про їх успіхи. Закінчилася їх 20 річна ера домінування в НФЛ. Я думаю, що найближчі 2-3 роки їм потрібно буде знайти якийсь свій новий шлях. А ми з Дімою будемо чекати і подорожувати.

 

Д. П. – Давай тепер відійдемо від НФЛ і поговоримо про УЛАФ. Про Чемпіонат, про сезон в цілому.

Ю.Г. – Однозначно, цей сезон я заношу в актив. З того, що було запропоновано зовнішніми факторами (пандемія COVID-19 – ред.) і з того, як інші команди впоралися з ситуацією, я думаю, що ми не «втратили своє обличчя». Достойно вийшли з ситуації. Найголовніший урок, який особисто я виніс з цього чемпіонату – ми можемо домовлятися! Ні для кого не секрет, що бувають випадки, коли виникають якісь «камені спотикання». Коли складно прийти до одного спільного знаменника. Але цей сезон показав, що клуби готові розуміти, слухати і йти один одному на зустріч, готові домовлятися. Це та сама основа, на якій можна вирощувати нашу внутрішню культуру, внутрішнє партнерство. Особливо у важкий час. Це важливо, коли всі розуміють, що ми всі разом в одному човні. І тому я вважаю, що цей сезон – це прекрасний приклад того, коли команди розуміють. Розуміють, що ми не можемо зробити повноцінний чемпіонат у форматі «11 на 11» і просять команди «9-ки» зіграти разом з командами «11-ки». Всі один одному пішли на зустріч, і як результат, ми зіграли чудовий Чемпіонат в складній, досить нестандартної сітці. Я вважаю, він вийшов. З хорошим гідним Фіналом. Тут однозначно заслуга команд. Кожен хто брав участь в Чемпіонаті, зміг знайти в собі аргументи «чому так». Тобто, «чому так» виявилося більше, ніж «чому ні»! Раніше, багато-багато років, я в основному чув “ні”. Будучи гравцем і будучи менеджером, я завжди спостерігав якусь особливу думку. Тут же всі пішли на зустріч один одному. Я думаю, що це почуття єдиної мети потрібно зберегти і примножити, щоб разом розпочати рухатися в єдиному напрямку. Нам так буде простіше, вже повірте. Тому так, «9-ку» ми однозначно заносимо в актив. Забігаючи трохи наперед, хочу сказати, що сподіваюся, що це була «лебедина пісня» цього формату, але ми ще повернемося до цього. Флаг-футбол вийшов масштабний! Три дивізіони, три міста, три відбори, плюс Фінал. Величезна заслуга в проведенні цього Чемпіонату Максима Василика. Дуже вже гарний фінальний матч вийшов! Єдине, що не вийшло в сезоні – це телебачення… Але договір про трансляції був за умови «Суперліги», за умови формату «11 на 11». Так що будемо вірити, що це була лише технічна заминка і ми просто перенесли домовленості вже на цей рік.

Також повинен сказати про відкриття року – це Житомирські «Бізони» та Миколаївські «Вікінги». «Бізони», тому що не побоялися в свій перший рік заявиться відразу в Чемпіонат, назвемо це до «монстрів» текл формату, та й ще в умовах карантину, зуміли організувати приголомшливий матч з високою організацією! «Вікінгам» окремий «реверанс», що тричі виїжджали до Києва, показали відмінну гру з високо піднятою головою. Миколаїв показав високий рівень гри, і ми вважаємо, що хлопцям пора б вже ставати на нову сходинку, виходити в «Вишку» і грати по-крупному. Єдине, про що дуже шкодую, що не було жіночого чемпіонату з флаг-футболу. Дівчатка планувала масштабний турнір за участю білоруських команд, але, на жаль 2020 й рік – це не про реалізацію запланованого…

Окреме дякую дівчаткам черлідершам! Виступати перед порожніми трибунами, це все ж випробування, це складно, я розумію. Потрібна емоція, потрібен цей глядацький контакт. І окрема дяка за літній виступ на «Ukrainian Beach Games», які проводить Спортивний Комітет України. Це нам додало плюсиків на щорічному конгресі СКУ, де розглядалося наше питання про членство. Знову забігаючи наперед скажу, що ми запропонували їм ідею провести літній турнір з флаг-футболу в Одесі!

Хочу сказати, що слава Богу в цьому човні, човні УЛАФ – я не один. Ми з командами прийняли правильне рішення, що менеджерський склад Ліги повинен посилити Денис Полубінський. У цьому році він зайняв позицію віце-президента Федерації з маркетингу, медіа та реклами! Безумовно, наша злагоджена робота дала результати. Звичайно, хотілося б щоб команда УЛАФ росла, тому що один в полі не воїн і потрібен персонал. Адже для майбутнього успіху Федерації і нашого виду спорту, менеджерська структура повинна зростати, це логічно. Більш того, люди, які займають ключові посади, вони повинні отримувати гідну оплату. Тоді ми зможемо ставити цим людям завдання і питати з них результат! Для того, щоб ми виросли, ми повинні переступити цю давню і вкорінену в наших головах ідею, що ми волонтерська організація. Ми повинні стати професійною командою управлінців, які заточені не тільки на ентузіазмі, але і на простих побутових речах. Це все займає час, а його потрібно знаходити! А час, як відомо, коштує грошей. Тому, чим швидше ми зрозуміємо, що нам потрібні люди, які будуть оплачувані, тим швидше ми досягнемо успіху. Я зараз не говорю про оплачувану позицію Президента – це “політична” посада, але ключові виконавці зобов’язані отримувати зарплату. Я радий, що три Києва, Вінниця і Львів в минулому році започаткували внески на оплату зарплати однією ключовою посади в УЛАФ у напрямку Маркетинг, сподіваюся інші клуби підтримають ініціативу в цьому році і ми поступово виростимо в професійну Федерацію!

 

Д.П. – Вийшов відмінний результат 2020 го року. Давай тепер перейдемо до значбщих перемог УЛАФ. Найважливіших перемог. Як ми знаємо, їх дві, і вони сталися якраз під Різдво і Новий рік.

 

Ю.Г. – Скажімо так, це повинні були бути 3 перемоги. Поки був карантин, ми в УЛАФ не втрачали часу і плідно працювали. Наш план був таким – членство в IFAF, членство в СКУ та статус Національної Спортивної організації, Національної Федерації. Ми розуміли, що є деяка послідовність дій, тобто ми не могли просто взяти і вже в березні отримати Статус або в липні взяти членство IFAF. Все жорстко регламентовано і підв’язане під конкретні дати Конгресів. Завданням номер один був вступ в IFAF. Тільки будучи членами Міжнародної Федерації, ми маємо право подаватися на статус Національної Федерації. Це правило, яке чітко прописано. Спортивний Комітет України також був обраний не випадково, як наступний етап. СКУ – організація нарівні з Олімпійським комітетом, але для неолімпійських видів спорту. У тій же комісії з присудження статусу Національної присутні представники СКУ та Олімпійського Комітету. Тому нам потрібно було «стати на якір» в цих організаціях, перш ніж йти до Міністерства спорту з проханням. Кинути ці «якоря» раніше було неможливо, так як обидва конгреси (IFAF та СКУ – ред.) проходили в грудні! Відповідно, нашим завданням було зібрати всі документи, презентації, відео, звіти, підготувати структуру і показати функціонал – тобто, зробити професійну картинку. Щоб в неї повірили, як в IFAF, так і в СКУ. Говорячи про те ж IFAF, озираючись на 5 років історії в Улаф, ми можемо сказати, що швидше за все десь щось упустили. Щось можна було зробити швидше, а щось – не можна. Але я хочу сказати, що членство в IFAF – це 100% перемога кожного гравця в американський футбол в Україні. Кожен з нас зумів створити картинку, на стільки хорошу, що ми змогли її показати і в неї повірили. І IFAF, присуджуючи нам членство, присудив його НЕ Юрі Гундичу або Дену Полубінському – він присудив це кожному гравцеві, тренеру, кожній команді, кожному судді, навіть глядачам. Тим, хто награв, натренував, набігав милі ігр та місяці тренувань. Вони побачили це і оцінили нас усіх по достоїнству. Також і з СКУ. Коли ми презентували наш спорт, представники федерацій були приємно здивовані виконаною нами роботою, рівнями організації чемпіонатів, рівнями Фінальних ігор, тим міжнародним співробітництвом, в плані легіонерів і тренерів. Все це маленькі пазлики, які і роблять загальну картинку. І коли люди бачать цю картинку з боку, вони визнають наші досягнення. Тому, звичайно ж, час даремно ми не витрачали. Можливо, щось можна було зробити трохи швидше. Але є як є. Наш наступний крок – статус Національної Федерації. Зараз ми спираємося на певні процедурні речі і просто не можемо бігти швидше, ніж прописано по букві закону. Ми йдемо за наміченим планом і будемо інформувати, як у нас все виходить.

– А що нам все це дає – IFAF, СКУ? Крім того, що це етапи, необхідні для отримання статусу Національної Федерації?

– Так. IFAF – сімейство країн, в яких розвивається американський футбол. Членство в цій організації – це впершу чергу визнання того, що в Україні таки є американський футбол і він розвивається в правильному векторі. IFAF нам відкриває двері і дає можливість активно брати участь в ігровому процесі під їхньою егідою – текл турніри дорослі, текл турніри для юніорів, флаг-футбол юнацький, дорослий флаг-футбол. Забігаючи наперед скажу, що всі можливості, які нам буде відкривати ця організація, ми всі їх будемо активно використовувати. Будемо заявлятися всюди де тільки зможемо. Але в першу чергу – це ігрові можливості для збірної України. Те, чого нам сильно не вистачало достатньо довгий час. Також це можливість розвиватися для нашого суддівського корпусу – беручи участь в міжнародних програмах навчання під егідою IFAF, а також арбітруя матчі національних збірних команд. Не варто забувати, що IFAF дуже щільно співпрацює з NFL по ряду міжнародних програм. Все це ми активно вивчаємо і дуже хочемо бути повноцінним гравцем на міжнародному рівні. Що стосується СКУ – це колосальна підтримка сім’ї неолімпійських видів спорту в Україні. Вже зараз можна сказати, що СКУ активно підтримують проведення тренерських, суддівських семінарів, коучингових програм, проводять велику роботу з навчання і взаємодії місцевих федерацій з місцевими ж органами влади. СКУ – провідник, який підкаже як правильно спілкуватися, як правильно показувати і як правильно продавати себе!

 

Д.П. – Поговоримо тепер про майбутнє? Мені часто ставили запитання, чи пишеться стратегія УЛАФ. Навіть не так. Мене запитували, чи є взагалі хоч якась стратегія розвитку американського футболу у УЛАФ? І це цілком логічні запитання, так як раніше американський футбол в нашій країні рухався без якогось чіткого планування та розвитку.

Ю.Г. – Так! Стратегія зараз активно пишеться. Вона розрахована на 3 роки – 2021-2123. І складається з таких напрямків: дитячий спорт, рівень тренерської підготовки, впізнаваність (маркетинг), флаг-футбол і текл футбол, збірна і суддівський комітет. Я почну з текла. Ми говорили з командами, ще в кінці сезону, що текл футбол було б правильно реорганізувати – перевести в два формати: ТОП Ліга «11 на 11» і Ліга «7 на 7». Формат «9 на 9», мені здається, він себе вичерпав. Це була правильна міра в той час, так звана буферна зона, яка акумулювала команди і стала порятунком, коли клуб не був готовий грати в повноформатний американський футбол. Звичайно ж від цього страждала ТОП Ліга. І якщо ми домовимося, то зможемо організувати перехід на такий формат – «11 на 11» і «7 на 7». Це правильне рішення. Це дозволить нам консолідувати пул сильних команд за 2 – 3 роки, які були б на високому презентаційному рівні! Звичайно, як би ми не говорили про перспективи флаг-футболу, дитячого футболу, різних інших форматів американського футболу, в авангарді, попереду планети, буде йти повноформатний текл футбол. Повноцінний, красивий, який ми бачимо по телевізору «за океаном». Той, який нас збуджує, грубо кажучи. Поки не буде такого локомотива у нашого паровоза, нам просто нема про що говорити. І відповідно, логічне завершення всіх цих розпочинань – красива картинка на телевізорі. Тому ми повинні, навіть зобов’язані, вибудовувати все так, щоб участь в ТОП Лізі було престижним, приносило свій дохід. Щоб це було цікаво і смачно з маркетингової точки зору. Я думаю, що рішення проблем в чемпіонатах назріло. Розумію, що деякі рішення будуть болючими для деяких учасників УЛАФ. Але потрібно, щоб ми всі разом тверезо оцінили перспективи. Більш того, я навіть не уявляю де ще існують турніри «9 на 9». Мені здається це виключно наш винахід.

 

Д.П. – А до речі, чому саме «7 на 7»?

Ю.Г. – Ну дивися, ми всі розуміємо, що основна причина чому команди не грають в «Вишці» – банальна відсутність «лінії». І не просто «лінії», а щоб це була різна «лінія». Ми часто бачимо, як лайнмени грають і в захисті, і в нападі. Це той персонал, який потрібно ростити. «7-ка» ж – формат, який дозволяє командам грати і не боятися за ключових гравців при відсутності достатньої кількості лінійних гравців. У цьому форматі нема таких жорстких вимог, всього лише 2-3 великих гравця на кожет драйв. А з огляду на реальну проблему з рекрутингом таких гравців, саме «7 на 7» той самий формат, де ми бачимо велику кількість учасників. Більше 10 команд! Їх можна добре розділити по дивізіонах, добре ділити географічно. Логічне завершення – це щоб чемпіон «7-ки» міг і хотів перейти в ТОП Лігу. Він повинен за це боротися, це повинно бути його бажання. Ми допускаємо момент, що такого бажання у команди може просто не бути, тоді цей клуб залишається в «7-ці».

 

Д.П. – В такому разі, чи не стане «7-ка» свого роду болотом для молодих команд? Адже різниця в 16 гравців (по 4 основи + по 4 запасних в нападі і в захисті – ред.) – це колосальна різниця.

Ю.Г. – Я бачу, що саме «9-ка» стала болотом. На моїй пам’яті дуже мала кількість команд починали в «9-ці» і потім успішно переходила в «11 на 11». Пішли в Першу Лігу і варимося там роками. Так, я вважаю, що з «9-кою» ми вже в болоті. Можливо, це не те слово, але ми точно загрузли. Більш того – цей формат б’є по результатах ТОП Чемпіонату. А нам важливо, щоб був ТОП Чемпіонат. Щоб «Вишка» йшла локомотивом, тягнула за собою маркетинг, тягнула за собою збірну, тягнула за собою дітей, щоб вони бачили до чого слід прагнути. А так, до чого будуть прагнути діти? До «9-ки»? Логічно робити окремий дивізіон по «7 на 7» і ростити молоді команди, які хочуть і можуть розвиватися. Плюс я допускаю, що команди «7-ки» захочуть пробувати свої сили і проти клубів «11-ки». Будь ласка! У нас для цього будуть Кубки України, Кубки за назвами спонсорів, товариські матчі – УЛАФ створить такі можливості, головне, щоб було бажання. А ось бажання команд переходити з «9-ки» в «11» я не бачив. Думаю, що його і не буде, поки ми штучно не прооперуємо цей рудимент нашого американського футболу. ТОП Ліга наш пріоритет, до якого всі повинні і будуть прагнути. Щоб це було смачно і це можна було продати.

Д.П. – На телевізорі?

Ю.Г. – Звісно! Ми обмежені тими аудиторіями, які є у наших клубів. Ми обговорювали з тобою, що сумарна аудиторія УЛАФ – це сумарна аудиторія всіх клубів України. І ми в цьому «пузирі» і не можемо вирватися з нього. Для того щоб зробити наступний крок, нам потрібен телевізор і нам потрібна збірна. Але якщо ми говоримо в контексті Чемпіонату, то це точно телевізор. Тільки після цього може початися ріст і впізнаваність. А вже при впізнаваності, ми зможемо говорити про якусь лояльність або любов. Я знову повторюся, до телевізора повинен бути продукт. Ми не можемо сказати людям «спочатку приходьте до нас, і ми вам щось покажемо». Ні. Повинна бути цукерочка. Ми ставили таке завдання на минулий рік. На цей рік воно не змінюється. Ми не будемо вимагати якихось диких самопожертв від клубів. Нам просто потрібні боєздатні колективи, що готові грати.

 

Д.П. – Є думки, коли можна провести чемпіонат ТОП Ліги?

Ю.Г. – Ми бачимо початок в травні. У будь-якому випадку, все дискусійно. Ми будемо слухати. На скільки я знаю, більшість команд ще не вийшли в тренувальний процес, і при сприятливих умовах до травня у команд буде 2 – 2,5 місяці для підготовки спортсменів до старту Чемпіонату. Фінал Вишки ми хочемо закінчити до 31 липня, щоб в серпні розпочати роботу по збірній – принаймні саме ці дати для збірної ми чуємо від IFAF.

 

Д.П. – Виходить, що тепер ми будемо планувати?!

Ю.Г. – (Сміється). Так, тепер ми вже будемо планувати! План на 2022 й рік повинен бути готовий в грудні, а то може і в листопаді.

 

Д.П. – А як бути з гравцями? Ми проговорили формати. Проговорили про телебачення. Але як тепер буде будуватися робота з гравцями? Вводитимуться ліцензії?

– Я думаю, що логічним продовженням зростання УЛАФ буде ліцензування гравців. Це і внутрішня і зовнішня необхідність. Ми тепер в сімействі IFAF – а це окрема ділянка роботи з міжнародної трансферної політики. Думаю, що ми відкриємо зараз “волонтерську”, на даному етапі, вакансію у трансферному напрямку в УЛАФ. У будь-якому випадку, почати ми повинні з внутрішньої кухні – це ліцензування гравців. Ліцензію ми бачимо, щоб гравець купував сам собі на рік. В районі до 100 грн. Стартувати з мінімальної суми, але важливо саме стартувати! Ця сума дозволить нам запустити якусь автоматизовану систему (CRM) містити і автоматизувати всю протокольну роботу в УЛАФ. Контролювати переходи. Дозволить контролювати порушення, штрафи і багато іншого. Це як би не моя ідея, таке обговорювалося і раніше, ще при Сергії Кірєєві. Але я сподіваюся, що в цьому році ця система запрацює. Ми хочемо почати регулювати міграцію гравців на внутрішній і зовнішній арені, і вважаємо цілком нормальним запитувати компенсацію за внутрішній / зовнішній перехід гравця з одного клубу в інший. Ми не говоримо про якісь божевільні суми. Але, наприклад, якщо умовна Іспанія хоче гравця з України, то будь ласка, зверніться до Федерації, а не безпосередньо до гравця. Запитайте відступні, порядку 40-50-100 євро, неважливо. Зараз це все безконтрольно відбувається – хочу граю, хочу не граю, хочу граю в двох чемпіонатах. Навіть в сезоні 2020 року, ми бачили людей, які грали всередині України в двох командах одночасно. Все це потрібно припиняти. Нам необхідно ліцензувати і дисциплінувати клуби і гравців.

 

Д.П. – Давай тепер поговоримо про збірну. Якою вона буде?

Ю.Г. – Самий ключовий момент – тренерський склад. Це те, про що точаться розмови останніх два роки. Зараз у нас «в роботі» три моделі. Першу модель запропонували кілька років тому. Всі команди ТОП Ліги делегують по 2 тренера, формується якийсь тренерський штаб, вони закриваються в окремій кімнаті і, як на виборах Папи Римського, вони вибирають головного. Тобто, ми їх не випускаємо поки не побачимо «білий дим» (сміється). В принципі – це робоча модель.

Друга ідея – спочатку запропонувати цю роль головного тренера Руслану Чебаненко – це розумний компроміс. Третій варіант – найсмачніший. Дуже крутий і цікавий, і в той же час він досить радикальний. Ця ідея виникла на тлі спілкування з Вадимом Болейко (президент і головний тренер дитячо-юнацького клубу Київ «Молотобійці» – ред.), коли ми обговорювали перспективи розвитку дитячого спорту. Вадим запропонував, щоб всі клуби, в яких є дитячі команди, створили щомісячний фонд і з цього фонду фінансувати роботу американського фахівця на умовах контракту. На рік або два. При цьому, цей фахівець підтягував би і тренерський склад. Але ця ідея розвинулася і переросла в більш масштабну. Що знову ж кажучи, ця сама людина могла б вирощувати тренерські склади не просто дітей, а й дорослих клубів! Відповідно, щоб всі клуби робили якийсь внесок в місяць і цей бюджет дозволив би нам найняти одного або навіть двох фахівців, які могли б створити повноцінну тренерську академію. Їздили б вчити, проводити семінари, готувати тренерів і стали б тренерами нашої збірної. Мені ця ідея здається дуже класною і цілком реалізуємою.

 

Д.П. – А є такий тренер у нас зараз, в Україні?

Ю.Г. – Я думаю, такого тренера у нас немає. Саме такого рівня і можливостей – бути залученим 24/7 365 днів на рік. Якщо прямо говорити, то нам би довелося його покликати з Америки або Європи. Але ми всі повинні розуміти, що це реальна інвестиція. Не просто викинуті гроші, а інвестиція в наше майбутнє. Так зробили багато наших європейських сусідів. Їх рівень ви самі бачите. Такий контракт допоміг би нам всім якісно вирости і поміняти взагалі все, навіть сприйняття гри, сприйняття клубу. І це сильний піар хід для нашої федерації! Що стосується перспектив самої збірної, то я повторюся, що IFAF дає нам можливість вступити в міжнародні змагання вже в 2021-му році. Для нас, як і для інших учасників, відкрито 2 гри – вдома і на виїзді. Ми позначили своє бажання і готовність. Але все затуманено пандемією… Ми ще не розуміємо протоколів, стандартів, контролю. Головне, що є наше бажання і свої наміри ми оголосили. Однозначно – ми хочемо грати, і ми знайдемо фінансування, щоб поїхати – це навіть не 100%, а всі 200%. Але, в будь-якому випадку, ми повинні спочатку визначитися за якою моделлю розвивається наш тренерський штаб. І тільки після цього почати готувати всю решту програму. Так що – збірній бути!

 

Д.П. – УРА! Сподіваюся, наші читачі також зрадіють цій новині! А як же флаг-футбол? Як він буде розвиватися?

Ю.Г. – Ми бачимо, що світ американського футболу змінюється і я б сказав, що в кращу сторону. Ми також бачимо, що Всесвітні Ігри є таким собі трампліном для неолімпійських видів спорту. Будь-який новий вид спорту повинен спочатку відіграти як мінімум один сезон на Всесвітніх Іграх і тільки після цього у нього з’являється опція потрапляння на Олімпіаду. Як я зараз розумію, у IFAF і NFL є величезне бажання, щоб флаг-футбол став Олімпійським видом спорту. Це величезний сигнал для всіх, куди потрібно вкладати час. Однозначно, прапор футбол – це доступність і масовість. Тобто він простіший, мобільніший, менш травматичний. І так, я вважаю, що флаг-футбол той самий вид американського футболу, який в нашій країні можна зробити масовим. Щоб грали в кожному дворі, в кожному залі (як футзал), в кожній школі, в усьому світі. Зараз нам важливо слідувати за цим трендом і не відставати. Наше завдання почати розвивати цей спорт в Україні. Ми спостерігаємо, що Вінниця («Вовки» з міста Вінниця – ред.) є центром розвитку флаг-футболу в нашій країні. У них представлені команди абсолютно на всіх рівнях. І та модель, що вони просувають, ми хочемо її побачити всюди, у всіх командах. Думаємо, що саме Вінниця повинна стати тим самим драйвером розвитку «флажку». Що ж стосується Чемпіонату Світу, який буде в цьому році в Іспанії. У нас є опція потрапити на нього і там показати все, що ми вміємо – і хлопчикам і дівчаткам. Знову, багато-багато чинників зараз залежать далеко не від нас. Своє бажання ми позначили. Чекаємо процедурних питань, процедурних нюансів. У будь-якому випадку, незалежно від Чемпіонату світу, ми розуміємо, що флаг-футбол тренд майбутнього. Зараз ми чекаємо пропозицій від Євгена Хомина (президент клубу Вінницькі «Вовки» – ред.) Про те, як він бачить розвиток цього спорту, чекаємо пропозицій по організації Чемпіонатів і Кубків серед дорослих, а також діяльність по збірній. Розуміючи потенціал участі нашої збірної по флаг-футболу в цьому році, Чемпіонат потрібно починати в березні.

 

Д.П. – Дуже добре! Давай тепер поговоримо про дитячий напрямку. Найскладніший, для американського футболу в УЛАФ. Як ти його бачиш?

Ю.Г. – На сьогодні ми можемо говорити, що є ДЮЛАФ, який виконав прекрасну роботу протягом останніх кількох років. Є три дитячих великі центри в Україні – це Київ, це Вінниця та це Маріуполь. Невеликі анклави є в Білій Церкві, Дніпрі, Здолбунові. І все … Про проблему дитячого спорту думали всі і довгі роки. Але ніхто не наважувався її озвучити або винести на обговорення, щоб системно підійти до спільного знаменника і єдиної системі. АЛЕ! Я також розумію, що відтягування організації підготовки в дитячому спорті – черговий цвях, який ми забиваємо в наш футбол. Тому що без дітей банально немає зростання, немає кадрів, немає ротації гравців. І якщо ми хочемо якісних футболістів, які б гідно виглядали на європейському рівні, щоб вони могли потрапляти в коледжі або навіть брати участь в міжнародних програмах НФЛ або КФЛ, то це тільки через дитячий спорт. У нас є кілька гравців, які починали дітьми! Ми бачимо на скільки якісно вони відрізняються від багатьох інших. Той же Максим Черепівскій, якого рівня він досяг на сьогодні. І це при тому, що у нього не було системної підготовки! Так, він був «поруч» з американським футболом, але все ж. Тому я пропоную сісти, запропонувати дворічний перехідний період, і щоб ми за ці два роки зробили все по пунктах, а вже через три роки, ми б виставили учасникам жорсткі вимоги. Я це бачу так, що в 2021 році команди набирають один вік, у 2022 інший, в 2023 – третій. І допуск до змагань ТОП Ліги тільки при наявності дитячих команд. Перефразую – зобов’язати клуби мати в своїх складах дитячі команди вже до 2023-го року. Я розумію всі складнощі, які виникнуть у всіх нас при запуску дитячих франшиз. Але ми повинні «наступити собі на горло» і почати цим займатися. Я вважаю, що якщо не зробити це зараз, боюся що ми більше ніколи не почнемо. Хто б міг бути драйвером цього процесу? Тут насправді тільки два варіанти. Перший – кооперація з ДЮЛАФ. Тобто, на базі ДЮЛАФ будувати дитячий спорт. І другий варіант – робити все те ж саме, але без ДЮЛАФ. Ми вже проводили зустрічі з керівництвом дитячої ліги. Однозначно є деякі відкриті питання. І у ДЮЛАФ до УЛАФ, і навпаки. Питання, які хвилюють ДЮЛАФ – на скільки серйозно клуби поставляться до підготовки дітей, як вони залучать, чи витримають слово і дадуть дітей для участі в змаганнях. Чи зможуть вибудовувати робочі структури – менеджерський і тренерський склад під дитячий напрямок. З боку УЛАФ головне питання – легітимність цих взаємин. Як менеджер команди, в недалекому минулому, я хочу розуміти де наші діти будуть грати, в яких умовах, хто керує цією організацією, яка у них стратегія на найближчі роки і як вони юридично влаштовані. Важливо розуміти, що саме УЛАФ зараз представляє Україну на міжнародному рівні і УЛАФ готова представляти дітей на юнацьких чемпіонатах під егідою IFAF. Тому, ми б бачили цю співпрацю як повністю взаємовигідну кооперацію. Звичайно ж, залишається ще багато інших питань. Але їх можна буде вирішити, вирішити разом. Наш «меседж» ДЮЛАФ – ми готові і нам цікаво. Зараз слово за командами та їх умовами, на яких ми зможемо домовитися з ДЮЛАФ. Ми бачимо цю організацію, як колективний член УЛАФ з правом голосу, в тому числі як ми бачимо Асоціацію з флаг-футболу, з черлідингу і Суддівську Колегію. Для нас це питання принципове. Ми не зможемо працювати на банальному меморандумі про співпрацю, так як ми в УЛАФ взяли досить високу планку і деякі зобов’язання на міжнародному рівні. Цю ж планку ми будемо нести і на рівні Національної Федерації. А значить, ми повинні розуміти, що все буде прозоро і взаємовигідно.

 

Д.П. – Отже, і з дитячим спортом в УЛАФ все буде добре. Це радує! Ми обговорили ключових людей на ключових напрямках нової, або навіть краще сказати, Першої стратегії УЛАФ з розвитку американського футболу в Україні. Але не обговорили, хто буде розвивати формат «7 на 7»?

Ю.Г. – Повертаючись до формату «7 на 7». Був такий момент, краще сказати «проба пера» – спроба в минулому році запустити новий формат. Скажу більше – УЛАФ навіть готова була допомогти. На жаль, не все вийшло так як хотілося б… На даний момент ми бачимо прагнення Харкова до розвитку «7 на 7». Ми тільки підтримуємо їх ініціативу. Чекаємо пропозицій по правилам, бачення і географію. У контексті ж розвитку – зараз бачимо активну потребу в фармклубах для підтримки команд. Ті ж «Кепіталс», «Атланти» і «Патріоти», вже зараз готові за кількістю людей сформувати свої «фарми» – «Кепіталс-2», «Атланти-2», «Патріоти-2» і давати можливість молоді грати і награватися в «7-ці». Це шлях! Навіть не так, я вважаю це розвиток. Це не для тих, хто прийшов ще в юнацький спорт, а швидше для тих, хто досить молодий і хоче показувати свій рівень, розвиватися і грати. Ось дивись, проста математика. У «Кепіталс» 70 осіб, ростер 55. Що робити залишившимся 15? Ми беремо їх і робимо фарм в Лігу «7 на 7». Беремо ще 7 осіб основи, дозволяємо їм грати і там, і там. Виходить колектив? І він грає, і хлопці ростуть. Ну добре, не основи. Запасний або другий запасний гравець клубу, який частіше просто стоїть на бровці, ніж виходить на поле. Але це складні критерії. Але це і розвиток! Це можливість награватися. Це здорова атмосфера всередині таких великих команд як «Кепіталс». Тому що ми всі знаємо, людина-новачок приходить в команду і він хоче грати! Що він робить, якщо його не випускають на поле? Переходить в клуб з меншою кількістю гравців або взагалі зав’язує зі спортом. Це проблема. А так виходить, що ти можеш грати. Можеш показувати рівень. Грай, грай, грай і тебе можуть помітити! А далі – основа і можливе визнання. І мотивація. Не відвідуєш нормально тренування? Іди в «7 на 7». Ми не хочемо з тобою розлучатися, йди грай доводь, що гідний основи. Додамо до цього також те, що команди «7-ки» не «варяться» в своєму чемпіонаті. А участь «Атлантів-2», «Кепіталс-2», «Патрітов-2» дасть сильний поштовх до розвитку текл формату.

З приводу «ядра» УЛАФ. Так! Якби всі підтвердилися в своїх намірах, то це була б відмінна менеджерська команда УЛАФ. Денис, Женя, ще один Денис, дитячий напрямок – Вадим. Черлідінг. Ще одна організація, яку варто виділити в УЛАФ – суддівський напрямок, Суддівська Колегія. Знову ж таки, ми б запропонували командам виділити суддівський корпус в окрему структуру – Суддівська Колегія або Комітет. Дати цій структурі статус колективного члена з правом голосу. Вдихнути нове життя, скажімо так. Зібрати президію з 3-х представників – Схід, Центр і Захід. І почати разом з ними писати стратегію розвитку, навчання наших суддів.

 

Д.П. – А який формат Федерації ти пропонуєш? Чи буде у нас якась комісія або комітет? Чи буде у тебе спортивний директор, як це було в НФАФУ. Або у нас буде щось інше?

– Ми зараз говоримо про перспективу 2021 – 2023 років. Тому, як буде після 2023-го року, я говорити не наважуюся. Безумовно є бачення того, як це буде найближчих два роки. Ближче до переговорного процесу з Міністерством спорту, все може повністю змінитися. Тому що у Міністерства є норми і стандарти. І ми звичайно ж будемо підлаштовувати свою структуру під їхні вимоги. Зараз же, на найближчі два роки, ми повинні створити щось унікальне, щось своє. Щось, що підтримали б усі команди і що дозволило б нам чесно відпрацювати ці два роки. А вже після 2023-го року подивитися, до чого ми прийдемо. Як буде розвиватися обласний спорт, як будуть розвиватися команди. Зараз ми бачимо структуру розвитку Федерації таким чином – це наявність основних членів і колективних. Основні члени складаються з 3-х рівнів. Команди ТОП Ліги – рівень номер один і у кожної команди ТОП Ліги по два голоси на загальних зборах членів федерації. Команди, які виступають в «7 на 7» мають по одному голосу. І третій рівень – команди фантоми, які колись існували, які пропустили сезон або два, які може відродяться як фенікси. Кажу відразу, ми не на тому рівні розвитку нашого спорту, щоб відразу відмовлятися від них і виключати з членів Федерації. Але у них не буде права голосу. Все це необхідно буде прописати в статуті, заповнити та проголосувати. Колективні члени – якісь федерації, асоціації, об’єднання, такі як ДЮЛАФ, як наприклад Асоціація черлідінгу, як наприклад Суддівська колегія. Тобто організації, які щільно працюють з УЛАФ і локалізовані всередині УЛАФ, і їх участь важлива на наших зборах. У кожного з таких членів буде один голос.

Як би там не було – «драфт» стратегії вже відправлено всім членам нашої Федерації. Ми відкриті до діалогу і готові прислухатися правок і пропозицій. А вже 13-го лютого ми проведемо звітну Конференцію, яка буде проходити онлайн.

Інтер’ю підготовлене Денисом Полубінським та Максимом Шаповаленко